СЗЧ: яка відповідальність, які наслідки і як законно повернутися на службу?

СЗЧ — це що і за якою статтею кваліфікується

Абревіатура СЗЧ означає «самовільне залишення частини». Склад цього кримінального правопорушення описує стаття 407 ККУ «Самовільне залишення військової частини або місця служби». Під неї підпадає не лише фізичне залишення частини, а й нез’явлення вчасно без поважних причин на службу: після звільнення з частини, у разі призначення чи переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.

Розслідують військові кримінальні правопорушення, зокрема ст. 407 і 408 ККУ, слідчі Державного бюро розслідувань (п. 3 ч. 4 ст. 216 КПК). Під час воєнного стану Генеральний прокурор або уповноважені ним прокурори можуть доручити розслідування справ за ст. 407 і 408 ККУ іншому органу досудового розслідування (ст. 615 КПК).

СЗЧ: відповідальність за частинами статті 407 ККУ

Покарання залежить від того, хто вчинив діяння, скільки тривала відсутність і за яких умов. Для більшості військовослужбовців зараз має значення ч. 5, бо в Україні діє воєнний стан.

• ч. 1 — військовослужбовець строкової служби, відсутність понад три доби, але не більше місяця: тримання в дисциплінарному батальйоні до двох років або позбавлення волі до трьох років;
• ч. 2 — інші військовослужбовці, відсутність понад десять діб, але не більше місяця (або від трьох до десяти діб, якщо повторно протягом року): штраф від 1000 до 4000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, службове обмеження до двох років або позбавлення волі до трьох років;
• ч. 3 — відсутність понад один місяць: позбавлення волі від двох до п’яти років;
• ч. 4 — понад три доби в умовах особливого періоду, крім воєнного стану: позбавлення волі від трьох до семи років;
• ч. 5 — у бойовій обстановці, а також понад три доби в умовах воєнного стану: позбавлення волі від п’яти до десяти років.

Чим СЗЧ відрізняється від дезертирства (ст. 408 ККУ)

Головна відмінність — мета. Дезертирство за ст. 408 ККУ — це самовільне залишення частини або місця служби чи нез’явлення на службу саме з метою ухилитися від військової служби. При СЗЧ такої мети не встановлено: військовослужбовець відсутній без дозволу, але не прагне взагалі припинити службу. Мету встановлюють слідство і суд з урахуванням усіх обставин, тому однакові на вигляд ситуації можуть отримати різну кваліфікацію.

Санкції за дезертирство суворіші: ч. 1 ст. 408 — від двох до п’яти років позбавлення волі; ч. 2 (зі зброєю або за попередньою змовою групою осіб) — від п’яти до десяти років; ч. 3 (особливий період, крім воєнного стану) — від п’яти до десяти років; ч. 4 (воєнний стан або бойова обстановка) — від п’яти до дванадцяти років. За класифікацією ст. 12 ККУ діяння за ч. 5 ст. 407 є тяжким злочином, а за ч. 4 ст. 408 — особливо тяжким.

СЗЧ: наслідки для служби, виплат і пільг

Крім кримінальної відповідальності, СЗЧ у воєнний стан має прямі службові й фінансові наслідки. За ч. 2 ст. 24 Закону «Про військовий обов’язок і військову службу» під час воєнного стану військова служба таких осіб не призупиняється, але період від дня СЗЧ до дня повернення не зараховується до строку служби, вислуги у званні та вислуги років для надбавки і пенсії. За цей період не виплачується грошове забезпечення, не надаються продовольче, речове та інші види забезпечення, пільги й соціальні гарантії.

Пункт 12 ст. 14 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» додатково встановлює: військовослужбовець, який під час воєнного стану самовільно залишив частину або дезертирував, не користується пільгами, гарантіями та компенсаціями за цим Законом; на цей час їх втрачають і члени його сім’ї.

За роз’ясненням Міноборони, грошове забезпечення припиняють з дня СЗЧ за наказом командира, а після повернення поновлюють без виплати за пропущений період. Окремо суд при призначенні покарання за ст. 407 і 408 ККУ, вчинені в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, не може застосувати ст. 69 ККУ (покарання нижче мінімуму) і ст. 75 ККУ (звільнення від відбування покарання з випробуванням).

СЗЧ і розшук: що відбувається після відкриття провадження

Після внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань особу можуть повідомити про підозру. Якщо місцезнаходження підозрюваного невідоме або він без поважних причин не з’являється на виклик слідчого чи прокурора, його оголошують у розшук відповідно до ст. 281 КПК; розшук може бути доручено оперативним підрозділам.

Щодо запобіжних заходів: ч. 8 ст. 176 КПК, яка під час воєнного стану передбачала для підозрюваних за ст. 407 і 408 ККУ виключно тримання під вартою, визнана неконституційною Рішенням Конституційного Суду № 4-р(II)/2026 від 24.06.2026 і за текстом цього Рішення втрачає чинність через три місяці з дня його ухвалення. Водночас ч. 4 ст. 183 КПК і далі дозволяє суду не визначати заставу у провадженнях за ст. 407 і 408 ККУ. Конкретний запобіжний захід обирає слідчий суддя з урахуванням обставин справи — тут допомога захисника особливо важлива.

СЗЧ: повернення на службу і звільнення від кримінальної відповідальності

Основний законний механізм зараз — ч. 5 ст. 401 ККУ. Особа, яка під час воєнного стану вперше вчинила правопорушення за ст. 407 або 408 ККУ, може бути звільнена від кримінальної відповідальності, якщо добровільно звернулася з клопотанням до слідчого, прокурора або суду про намір повернутися до цієї або іншої військової частини для продовження служби і є письмова згода командира (начальника) на продовження служби. Слово «може» означає, що рішення ухвалює суд, а не автоматично.

Процедуру визначають ст. 286–288 КПК: прокурор складає клопотання і додає письмову згоду особи та командира; суд ухвалою закриває провадження і зобов’язує поновити особу на службі, а її — прибути до частини не пізніше 72 годин. Закон «Про військовий обов’язок і військову службу» (ч. 2 ст. 24) вимагає прибути не пізніше трьох діб після набрання ухвалою законної сили; з дня прибуття поновлюються виплати і гарантії, але за період відсутності їх не компенсують.

Тимчасові спрощені процедури, про які часто питають, завершилися. Пункт 7-2 розділу XII Закону «Про військовий обов’язок і військову службу» дозволяв продовжити службу тим, хто добровільно прибув до частини не пізніше 30 серпня 2025 року. Експериментальний проект за постановою Кабміну № 767 від 12.06.2026 (повернення через рапорт в «Армія+», центр рекрутингу або напряму до обраної частини) діяв 100 календарних днів; за роз’ясненням Міноборони, рапорти приймали до 20 вересня 2026 року включно. Для тих, хто не встиг, служба може бути продовжена лише у випадках і порядку ч. 2 ст. 24 Закону (п. 7-3 розділу XII), тобто передусім через судову процедуру.

СЗЧ і амністія: чи є закон про амністію

Станом на 28.10.2026 закону про амністію, який поширювався б на ст. 407 або 408 ККУ, ми серед чинних актів не знайшли. За ст. 1 Закону «Про застосування амністії в Україні» амністія оголошується окремим законом про амністію, який ухвалює Верховна Рада; без такого закону посилатися на «амністію за СЗЧ» неможливо. Звільнення за ч. 5 ст. 401 ККУ — не амністія, а окрема підстава, яка вимагає повернення на службу і згоди командира.

У Раді розглядалися законопроєкти, що змінюють правила звільнення від відповідальності за СЗЧ, тому перед будь-якими діями варто перевіряти актуальну редакцію ККУ та КПК на сайті Верховної Ради.

Коли варто звернутися до адвоката

Адвокат у справах про СЗЧ потрібен насамперед для захисту: правильна кваліфікація (ст. 407 чи 408 ККУ, частина статті, тривалість відсутності, поважність причин), участь у допитах, оскарження запобіжного заходу. Друга типова задача — підготовка законного повернення: клопотання за ч. 5 ст. 401 ККУ, отримання письмової згоди командира, документи, що підтверджують поважні причини відсутності (медичні, сімейні тощо), і контроль строку прибуття після ухвали суду. Результат залежить від обставин справи і рішення суду, тому жоден фахівець не може його гарантувати.